Доповідь на тему:
Кримінальне право та кримінологія окремі питання суб’єкта злочину в кримінальному праві
Згідно з Конституцією України визнання людини найвищою соціальною цінністю зобов’язує законодавця зосередити особливу увагу на вивченні особи злочинця, а разом з тим і суб’єкта злочину з тим, щоб забезпечити максимально індивідуалізований підхід до вирішення різних кримінально-правових питань.
В теорії кримінального права визнається, що суб’єкт злочину – це мінімальна сукупність ознак, які характеризують особу злочинця, поза якими немає складу злочину. Особа злочинця – це сукупність усіх соціально значущих рис, які утворюють індивідуальність [1, с.22-24].
Виділяючи поняття суб’єкта злочину, законодавець у межах цього поняття об’єднує ті ознаки, які достатні для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Поняття особа злочинця використовується в тому разі, коли необхідно індивідуалізувати відповідальність, визначити її конкретний розмір. Отже, можна стверджувати, що суб’єкт злочину виконує функцію однієї з підстав притягнення до кримінальної відповідальності, а особа – її індивідуалізації [2, с.10; 3, с.66].
З усієї сукупності ознак, які характеризують особу, зокрема, її соціальних, психологічних, біологічних властивостей, законодавець об’єднує лише деякі з них, найтиповіші, в поняття суб’єкта злочину. Наявність сукупності цих ознак та інших елементів складу злочину законодавець вважає достатньою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Думається, що коли законодавець формує склад злочину та встановлює покарання за вчинення цього злочину, він одночасно з тим і моделює певний типовий рівень суспільної небезпеки особи, яка його вчинила. Саме цей типовий рівень, який міститься в такому елементі складу як суб’єкт злочину і бере участь у формуванні суспільної небезпеки всього складу злочину. Враховуючи це, визначаються і певні види та межі кримінального покарання (покарань), що передбачені в санкції кримінально-правової норми. Адже покарання спрямоване саме на особу злочинця, а тому, встановлюючи його, законодавець не може абстрагуватись від рівня її суспільної небезпеки. Разом з цим у межах цього типового покарання (покарань) створюються можливості для індивідуалізації відповідальності. І вже остаточне покарання призначатиметься судом, який і враховуватиме ті властивості особи злочинця, які мають значення для його відповідальності, проте не були враховані законодавцем.
А.Б. Сахаров та Б.С. Нікіфоров правомірно вважають, що харакетристика суспільної небезпеки злочину не буде правильною без урахування суспільної небезпеки особи Разом з цим суспільна небезпека особи не обмежується характеристикою діяння. Йдеться про те, що особа злочинця здатна впливати на суспільну небезпеку вчиненого злочину – підвищувати або понижувати її. Суб’єкт злочину, як частина цієї системи, також уже в самому законі впливає на формування суспільної небезпеки складу злочину в цілому [4, с.14; 5, с.14]. Законодавець, формуючи склад злочину, водночас вирішує питання про те, яким приблизно рівнем суспільної небезпеки володітиме особа, яка його вчинить, а отже, на підставі цього і вирішує питання, якого з видів покарання та в яких межах їй буде достатньо для виправлення.
Встановлюючи кримінальну відповідальність, законодавець не може не враховувати той факт, що особи, які вчиняють злочини, безумовно, різні за своїми соціальними, психологічним та іншими якостями. Самоочевидно, що в законі, який встановлює відповідальність за той чи інший злочин, не можуть бути відображені в повною мірою індивідуальні особливості кожного суб’єкта, який вчинив злочин. Разом з тим, закон не може не враховувати ці індивідуальні особливості. Їх треба враховувати як у межах конструювання складу злочину, так і в межах визначення виду та розмірів покарання. Вихід з цієї суперечності може бути знайдений, якщо в законі враховуватимуться ознаки, які характерні для певної групи суб’єктів [6, с.22-23]. Адже досягнути цілей кримінальної відповідальнос...
